Зал № 16

У період Великої Вітчизняної війни миколаївці билися на всіх фронтах — від Баренцового до Чорного морів, від Сталінграду до Берліну, брали участь у поході аж до Маньчжурії.

Перші фашистські бомбардувальники з’явились у небі над Миколаєвом 5 серпня 1941 року. На промислові об’єкти, вокзал порт були скинуті бомби. У місті палали пожежі. А 16 серпня гітлерівські війська увійшли до Миколаєва. Незабаром була окупована вся область.

Під час повної окупації України Миколаївська область по течії Південного Бугу поділялась між так званим Рейхскомісаріатом Україна і Трансністрією, адміністративно-політичною одиницею під владою союзної до Третього Рейху Румунії.

В умовах окупації на Миколаївщині діяли 110 підпільних організацій та партизанських загонів. Серед них «Миколаївський центр», «Центр», «Вознесенський центр», «Патріот Батьківщини», «Партизанська іскра», Баштанський та Казанківський партизанські загони та ін. Чисельність підпільників і партизан складала близько 25 тис. осіб. Багато з них нагороджені орденами та медалями, а керівнику миколаївського підпілля Віктору Лягіну та очільникам «Партизанської іскри» Парфенлю Гречаному, Володимиру Моргуненку та Дарії Дяченко посмертно присвоєні звання Героїв Радянського Союзу.

У березні 1944р. Миколаївську область визволяли від окупантів війська 2-го та 3-го Українських фронтів. 6 березня 1944р. вони розпочали здійснення Березнегувато-Снігурівської операції. Першими почали наступ сили 8-ї гвардійської армії під командуванням генерал-полковника В. І. Чуйкова.

Напевно, немає зараз на Миколаївщині людини, яка б не знала про подвиг десантників-ольшанців. Десант був сформований з воїнів 384-го окремого батальйону морської піхоти, саперів і зв'язківців 1-го гвардійського укріпрайону 28-ї армії. Очолив його старший лейтенант К.Ф. Ольшанський.

28 березня 1944 року Миколаїв був звільнений від фашистів. Розпочалась відбудова міста, відновлення роботи підприємств. Мешканці міста й області своєю працею допомагали фронту й наближували Перемогу.